9 Грудня 2022

Іспанка 1918-1919 років в Альберті

Related

Історія найтитулованішого клубу, або, як “ескімоси” Канаду підкорювали

Едмонтон, центр провінції Альберта. Регіон, що має свою культуру...

Історія легендарного «Стадіону Кларк»

Футбольний стадіон - що це? Насамперед - це бездушна...

Починав кар’єру в Едмонтоні. Історія футболіста Баварії

Не було б щастя, так нещастя допомогло. Саме такий...

Історія футбольного клубу з Едмонтона

Канада ніколи не вважалася футбольною нацією. Наша країна ніколи...

Хокеїст збірної Канади з українським прізвищем

Хокей - гра сміливих, могутніх і кремезних чоловіків, які...

Share

Вже довели, що іспанський грип був вперше виявлений у північному Китаї в листопаді 1917 року. Пройшов рік, і іспанка почала «атакувати» весь світ. Далі на iedmonton.

Початок 1918 року, 25 тисяч китайських робітників, які перетинали Альберту в спеціальних закритого типу потягах, прямували на європейський фронт. Люди їхали в закритих потягах, бо були носіями іспанки. Близько 3000 хворих людей потрапили на карантин у Канаді. Багато солдатів загинуло у Британії і Франції, так і не потрапивши на фронт. Вже весною 1918 року розпочалася сильна хвиля, коли практично кожен солдат хворів на грип.

У 1918 році розпочалася справжня пандемія – перша хвиля іспанки в Альберті та Едмонтоні.

Іспанський грип – це найбільша у всьому світі пандемія за всю історію існування людства. Вона тривала з зими 1918 року і тривала 2 роки. За цей час цим грипом у світі захворіло понад 500 мільйонів людей. За деякими джерелами відомо, що від цього грипу померло понад 100 мільйонів осіб.

Епідемія в Альберті

У 1918 році розпочалася справжня пандемія – перша хвиля іспанки у Альберті. Тоді уряд був готовий частково до боротьби з хворобою. Він підтримував структуру Північно-Західних територій, яку започаткували після епідемії віспи. Головним лікарем МОЗ був доктор Вільям Лейдлоу, але під час пандемії він перебував за кордоном, тому його обов’язки поклали на іншу людину – місцевого лікаря Альберти Томаса Вайтлоу.

На кінець епідемії в Альберті було зареєстровано 38 тисяч випадків і 4500 смертей серед населення. Багато хто вважав, що ця інформація була неправдивою.

Епідемія в Едмонтоні

До 16 жовтня 1918 року інфекція почала поширюватися в Едмонтоні, тоді цим грипом захворіло понад 38 тисяч людей. Вона тривала 50 днів, за нею слідувала друга хвиля, яка тривала 47 днів. Третя хвиля тривала три місяці і закінчилася 1919 року. Кожна хвиля мала високу смертність.

Основними симптомами іспанки були: висока температура тіла, сильна втома, кашель. Причому розвиток симптомів був дуже швидкий, як побічний ефект іспанка викликала сильне запалення легень. Найбільше постраждали люди віком від 20 до 40 років. В цілому, інкубаційний період тривав 14 днів. Важливо було почати якомога раніше лікування, інакше легені людини згорали.

Через великий рівень призову на військову службу в провінції, вже залишилася невелика кількість лікарів (приблизно 400 лікарів на всю провінцію), а також мало медсестер. Особливо складна ситуація склалася у північно-східній частині міста, тут було тільки 3 лікаря.

У відповідь на це уряд на початку 1919 року призначив міністром муніципальних справ Олександра Маккея відповідальним за новий відділ охорони здоров’я в Канаді. Він направив близько 200 працівників охорони здоров’я для допомоги на півночі. На жаль, його робота була перервана, бо він помер від серцевих ускладнень, які спричинила іспанка.

Постраждали і медики. Один з найкращих лікарів Едмонтона ледь не помер. Лікар Малькольм зазначив, що число 30 лікарів скоротилося до 10, тобто тих, які ще мали змогу працювати.

Для лікування перелік лікарських засобів був обмежений. Найпоширенішими в лікуванні були препарати опіати і аспірин. Аптеки рекламували 25 патентованих ліків, в які входила камфорна камедь, сіль Епсома та касторова олія.

Лікування обмежувалося тільки ізоляцією хворих від здорових людей, всі носили маски та терпіли незручності, бо епідемія була великою. Тестування чи відстеження контактів не було.

Вплив іспанки на охорону здоров’я

Час йшов, потрібно було вводити додаткові лабораторні дослідження, для виявлення хвороби. Тому до їх пошуку і впровадження долучився лікар Джеймс Овер (декан Альбертського університету), він приїхав до Альберти та підтримав створення першої клініки ВД у Канаді.

.,.,.,.