Перші офіційні Олімпійські ігри сучасності відбулися в Греції 1896 року. З того часу що два роки на різних континентах відбуваються змагання між країнами, які мають ту ж саму назву, щоправда, відрізняються хіба що сезоном, а саме – зимнім і літнім. Від цього і дисципліни на іграх майже докорінно відрізняються. Детальніше на сайті iedmonton.
Канада і Олімпійські ігри
Наші співвітчизники з особливим трепетом завжди очікують зимових ігор і всьому виною – збірна з хокею, яка майже завжди входить до списку фаворитів. Та окрім цього виду спорту існують й інші, про які ніхто не забуває, та все ж, то не хокей.
Історично так склалося, що за період з середини минулого століття по сьогодні наша держава може пишатися олімпійськими чемпіонами, що свої звитяги здобули в інших видах спорту. Особливо тішить шорт-трек і плавання, які подарували нам чимало імен співвітчизників переможців, серед яких Анні Перот, Ерік Бедард, Франсуа-Луї Трамбле, Марк Ганьон, Алекс Бауман і багато інших. Та чи знали наші земляки з Альберти і Едмонтона зокрема про те, що свого часу в нашому місті народився хлопчина, що двічі представляв наше місто на найпрестижніших світових змаганнях, щоправда, для отримання Олімпійських медалей, йому не вистачило дещиці.
Арт Буало
Артур народився в нашому місті 9 жовтня 1957 року. Тут промайнули дитячі і юні роки майбутнього спортсмена, і вже в віці близько 13 років він вперше брав участь в шосейних забігах в США, які і стали першою сходинкою у кар’єрі спортсмена.
Перше змагання за межами материкової Америки відбулося для ньго в 1979 році, коли Артур відправився в Ірландію, щоб спробувати свої сили на Чемпіонаті світу з кросу. На наступних сходинках кар’єри спортсмена були написані назви таких міст, як Фукуока, Хельсинки, і все то був період з 1981 і 1983 років, звісно не враховуючи змагань внутрішніх.
У віці 27 років Артур отримує виклик до збірної Канади, щоб представляти свою державу і наше місто на Олімпійських іграх в Лос-Анджелесі у дисципліні марафон. Найімовірніше, наш герой залишився не дуже задоволеним своїм виступом в США на іграх, адже 44 місце навряд чи кого може задовольнити, та можливо участь тут вже є досягненням для будь-якого спортсмена.
4 роки між Олімпійськими іграми не стали паузою в звитягах Артура, і наш герой не покладаючи ніг продовжував штампувати список міст, де спортсмен змагався за перемогу. До 1988 року Артур встиг відвідати Бостон, Едінбург і Лос-Анджелес, і останнє стало для нашого земляка тією дуже пам’ятною сторінкою з цифрою “1”. Тут, в 1987 році, на марафоні нашому земляку підкорився метал найвищої проби і, найімовірніше, ця звитяга стала однією з тих, що спонукала керівництво Олімпійського комітету викликати Артура до складу збірної на ігри 1988 року в Сеулі. Цього разу наш земляк дещо покращив своє досягнення 4-х річної давності і зміг піднятися у загальному рейтингу на 28-му сходинку у марафоні. На жаль, то були останні ігри у кар’єрі нашого героя.
Попри все, через рік Артур переживає дежавю в Лос-Анджелесі і знову обіймає першу сходинку в марафоні.
З невеликою періодичністю Артур брав участь у різних змаганнях до 2000-х років, щоправда, вони мали інертний характер. Та все ж, можна виділити 1993 рік і візит до німецького Штутгарта, але й тут особливо тішитися не було чим, а саме 26-м місцем.
Вік для спортсмена – дуже важлива річ. Тому не дивно, що Артур на початку нового тисячоліття, на обрії вже 5-го десятка, припиняє свої виступи на міжнародній арені.
Достеменно не зазначається, якому ремеслу себе присвятив далі наш герой, і що з ним трапилося після завершення кар’єри. Хочеться сподіватися, що з ним все було добре і, найімовірніше, Артур, як поважний спортсмен почав передавати свій досвід молодому поколінню, як мінімум, хочеться в це вірити.